Олексій Панич: міркування над публікацією Павла Бартусяка та Олега Хоми

Філософський переклад: між необмеженістю зусиль та обмеженістю результатів

(міркування над публікацією Павла Бартусяка та Олега Хоми)

Робота Павла Бартусяка та Олега Хоми не може не викликати найпалкішого вітання. Нарешті в українській філософії починають з‘являтися перекладацькі та текстологічні роботи на рівні справжніх – як би це не затерто звучало – міжнародних (читай: західноєвропейських та північноамериканських) стандартів наукової якості. Особливо приємно мене вразило докладне зіставлення перекладеного тексту з текстом "Монадології", яке за ретельністю наближається до аналогічного (втім, все ж таки ще більш докладного) зіставлення цих же самих текстів у критичному виданні обох названих творів Ляйбніца під редакцією Андре Робіне (Paris, Presses Universitaires de France, 1954). Це останнє видання є у моєму розпорядженні (я його відсканував в Оксфорді у 2004 році), і мені дуже шкода, що я не знав про підготовлений авторами український переклад на підставі звичайнісінького тексту з веб-сайту – бо, безумовно, я б поділився своєю електронною копією з авторами на перший їхній запит.

Втім, у своїх подальших коментарях я намагатимуся бути максимально критичним – адже саме на таку реакцію автори, до їхньої честі, сподіваються як на найбільш плідний варіант відгуку на їхню копітку й ретельну працю.

Почну з загальної тези. Як будь-яка наукова теорія, згідно Попперу, має сенс лише за умови чіткого усвідомлення, де вона не працює, так само і переклад – зокрема переклад філософської термінології – має сенс лише за умови чіткого визнання, що саме з лексичного і семантичного багатства мови-об‘єкту не є і не може бути відтворене мовою-реципієнтом (себто, мовою перекладу). Зокрема, лексичний устрій будь-яких двох мов не лише завжди не співпадає, але й принципово не може співпадати, і цей факт мав би викликати більше радощів, ніж прикрощів: адже багатство всіх (людей, як і мов) базується на унікальності кожного (кожної), а зовсім не має цю унікальність за предмет неминучого подолання.

Більше того: що більше мов-об‘єктів ми при цьому залучимо, то більш утопічною доведеться визнати ідею адекватного відтворення лексичного (зокрема термінологічного) устрою кожної з них однією-єдиною мовою-реципієнтом. Намагаючись "догодити" окремо латині, окремо французькій мові (або, як у даному разі, навіть французькій мові, розглянутій "крізь призму" латини), але також окремо греці, німецькій, англійській, польській, китайській тощо, ми неминуче перетворимо власну українську мову на суцільний лексичний і термінологічний безлад. У обговорюваному випадку ця загроза не є унаочненою лише через те, що автори вирішують локальне завдання, цілком обмежуючись трикутником "латина – французька – українська": як зазначають самі автори, "(н)ині ж нам конче потрібно запровадити усталену термінологічну систему, що відображала б «стандартний» філософський словожиток ХVІІ – ХVІІІ сторіч". Добре; а для перекладів античної філософії треба буде встановлювати іншу "усталену термінологічну систему"? А що як ці системи перехрестяться на цілій низці спільних термінів, які в них, за задумом перекладачів, набуватимуть суттєво різного значення?

Аби не бути голослівним, звернуся до свого улюбленого "полігону" і спробую простежити лише один з обговорюваних авторами термінів – "розум" – у текстах Нового Заповіту, поданих різними європейськими мовами.

	Грецький текст	Вульгата	Louis Segond Bible	King James Bible	Luther Bibel	Переклад І.Огієнка
Марк 12.33	σύνεσις	intellectus	pensée	understanding	Gemüt	розум
Лк. 2.47	σύνεσις	prudentia	intelligence	understanding	Verstand	розум
Лк. 10.27	διάνοια	mens	pensée	mind	Gemüt	розум
Рим. 7.23	νοος	mens	entendement	mind	Gemüt	розум
Рим. 12.2	νοος	sensus	intelligence	mind	Sinn	розум
Ефес. 4.17	νοος	sensus	pensée	mind	Sinn	розум
Ефес. 4.18	διάνοια	intellectus	intelligence	understanding	Verstand	розум
Ефес. 4.23	νοος	mens	intelligence	mind	Gemüt	розум
Колос. 2.18	νοος	sensus	pensée	mind	Sinn	розум
2 Солун. 2.2	νοος	sensus	bon sens	mind	Sinn	ум

Варіанти можна було б множити нескінченно, але досить і цього. Отже, уявімо собі, що ми хочемо перекласти текст Нового Заповіту, взявши за основу будь-яку з цих іншомовних версій і поставивши собі за мету послідовне збереження "термінологічної відповідності".

(1) Спробуємо, наприклад, відштовхнутися від греки і послідовно розрізнити в українському перекладі νοος (припустимо, увідповіднимо йому "ум") та διάνοια (поставивши замість нього скрізь "розум"). Тоді українське "ум" в одних ситуаціях посяде місце латинського mens, а в інших – латинського sensus; в одних ситуаціях – французького entendement, в інших – французького intelligence, в третіх – французького pensée, а в четвертих – навіть і французького bon sens; так само, в одних ситуаціях українське "ум" заступить місце німецького Sinn, а в інших – німецького Gemüt. І так далі, і таке інше.

(2) Спробуємо тепер, навпаки, відштовхнутися від французької мови і термінологічно розрізнити intelligence (припустимо, "ум") і pensée (припустимо, "розум"). Тоді українське "ум" буде одночасно відповідати англійським mind та understanding, німецьким Verstand та Gemüt, латинським intellectus та mens, а також грецьким νοος та διάνοια.

На цьому можна зупинитися, бо перспектива вже цілком очевидна. Залишається тільки додати, що залучивши замість перекладів Нового Заповіту одночасно латинські, німецькі, англійські та французькі філософські тексти Нового часу ми безумовно отримаємо подібний же безлад у незрівнянно ширшому обсязі. Хто б, наприклад, зголосився віднайти сталі українські терміни, які б послідовно відповідали:

- у французькій мові ланцюжку "raison - jugement - esprit - intelligence - sens - intellect - pensée - entendement"

- в німецькій мові ланцюжку "Verstand - Vernunft - Verständnis - Sinn - Geist - Gemüt"

- і водночас в англійській мові ланцюжку "reason - intellect - mind - sense - intelligence - wit - understanding"?

Відтак, переклад кожного терміну окремим терміном, попри всю удавану бажаність такого рішення, є не просто нездійсненим ідеалом, але таким ідеалом, який за своєю оманністю аналогічний ідеалу універсальної наукової теорії, що пояснює все і вся у Всесвіті.

Мій практичний висновок зі сказаного полягає в тому, що щільністю термінологічної відповідності, при вирішенні будь-якої локальної перекладацької проблеми, в жодному разі не слід надмірно захоплюватися. Натомість інколи цілком доречно обмежитися суто умовним українським перекладом – нехай він навіть зводить три іншомовних терміни в один, як і звели свого часу французи латинські ingenium, mens та spiritus до одного-єдиного власного esprit. Головне пам‘ятати, що в сучасній історії філософії найпершим завданням наукового перекладу є не заступити собою оригінал, а полегшити іншомовному читачеві безпосереднє споглядання ним оригінального тексту в усій його лексичній і термінологічній неповторності. Саме з огляду на таку – суто службову – роль перекладу я і подаю нижче дванадцять конкретних зауважень (у діапазоні від згоди до незгоди) щодо найбільш принципових, як на мій погляд, фрагментів з міркувань професора Хоми.

1. "На наш погляд, у філософських текстах bon sens потрібно перекладати як «добрий глузд» (скорочену форму sens – як «глузд»), sens commun як «загальнопоширений глузд» (або, в деяких контекстах, як «загальне почуття»), bona mens як «добрий ум» або, наприклад, «доброумність». Натомість прикметник «здоровий» варто вживати для перекладу його прямих відповідників, як латинського, так і французького (sanus/sain), як-от у випадках sana mens (здоровий ум), jugement sain (здорове судження або здорова здатність судити), être sain d'esprit (бути в здоровому розумі) тощо." (с. 26).

А чому тут зовсім не згаданий варіант sens commun як "спільний сенс", або "загальний сенс" (а bon sens як "добрий сенс")? Якщо вже прагнути точності, українське "сенс" схоплює такі важливі аспекти англійського чи французького sens, які не схоплюються ані через "глузд", ані через "почуття". Або ж можливо (як я, зокрема, зробив у своїй останній монографії) залишити скрізь традиційний переклад "здоровий глузд" як суто умовний, додавши до нього – як це і зроблене авторами з Ляйбніцем – оригінальний текст і розлогий коментар до нього.

2. Тож було б логічно застосувати відповідник «розум» лише до якогось одного із зазначених термінів. До якого? Невже для українського вуха не буде дивним вираз: «розум (тотожний здоровому глузду) між людьми поширений якнайсправедливіше»? Звісно, буде. Розум – те, що більшою мірою властиве розумним, і меншою – нерозумним або, як кажуть, дурним. (с. 26)

Як на мене, обговорюваний вираз зовсім не є дивним, якщо при цьому йдеться про базову родову ознаку людини як "homo sapiens", тобто, "людини розумної". "Нерозумний" – не той, хто не наділений розумом, а той, хто не вміє (чи не може) користуватися власним розумом, який йому наданий, як і усім нормальним людям. Нестача розуму – це вже крайній випадок, про який і сказано: "не сповна розуму"; але про звичайну "нерозумну" чи "дурну" людину таке не кажуть, справедливо відрізняючи глупоту від розумової патології.

3. Ми пропонуємо перекладати цей mens/esprit, не тотожний ні «розумові», ні «духові», спеціальним відповідником «ум». Це слово присутнє не лише у Словнику давньоукраїнської мови, але й, що важливіше, у Словнику Єфремова-Кримського, відтак цілком може бути залучене до сучасного філософського слововжитку. Такий важливий термін, як mens, потребує свого осібного відповідника, його не можна змішувати ані з «розумом», ані з «духом». Поки що термін «ум» видається нам найліпшою відповіддю на цю потребу. (с. 29-30)

"Поки що нам видається" не є навіть натяком на обґрунтування. Повноцінним обґрунтуванням було б наступне: (1) перелік французьких термінів, що перекладаються, з визначеннями бодай основних їхніх значень; (2) перелік запропонованих українських відповідників, так само із визначенням бодай основних їхніх значень (безвідносно до перекладу), і вже потім (3) встановлення відповідності за наявністю максимальної близькості змістовних ознак. Нічого подібного в статті немає; а отже, я поки що так і не побачив, в якій саме функції "ум" може (чи мусить) послідовно відновитися в українській філософській мові поряд із "духом" і "розумом".

4. Оскільки в українській мові немає повного відповідника, що поєднував би значення esprit/ingenium, esprit/mens та esprit/spiritus, єдиним розв’язком тут має бути контекстний переклад. Відтак і у випадку Ляйбніца, і у випадку інших філософів ХVІІ сторіччя ми пропонуємо перекладати esprit/ingenium як «розум», esprit/mens – як «ум» і esprit/spiritus – як «дух». (с. 31)

Отже, авторами пропонується орієнтація не власне на французьку філософську мову, а на французьку мову, розглянуту крізь призму латини. Але чому французи таки з‘єднали всі три латинських терміни в один свій, в усій його багатогранності? Відтак, хіба не можна залишити для одного французького esprit все ж таки один український термін, а саме "дух", і пояснювати його відтінки відповідно до розкритих дослідниками відтінків французького esprit? Адже і знову, крім "контекстного перекладу" існує ще й такий засіб, як умовний переклад з докладним коментарем…

5. Певна річ, таке розрізнення унеможливлює традиційний переклад raison/ratio за допомоги терміна «розум». Попри те, що навіть словник Єфремова-Кримського визнає «розум» відповідником російського «разум» (який, у свою чергу, відповідає raison/ratio), авторитет цього джерела не компенсує філософської непридатності такого перекладу. Якщо «розум» – це ingenium, то ratio у жодному разі не можна перекладати так само, надто про різні вже інстанції йдеться. (с. 31)

Певна річ, якщо визнати "таке розрізнення", то воно таки дійсно "унеможливлює традиційний переклад". Але і тут є альтернатива: залишити за ratio традиційне "розум", за esprit – традиційне "дух" з відповідними коментарями, а за ingenium, у перекладах з латини, можливо, закріпити спеціальний вислів на кшталт "здатність міркування" (зокрема "ingenium mathematicum" – "здатність до математичного міркування").

6. Raison/ratio – надто важливе поняття, щоб не позначити його спеціальним терміном. У цьому перекладі ми пропонуємо робочий варіант «раціо», перше ж значення перекладаємо терміном «підстава». (с. 32)

Друге ("підстава") цілком слушне, перше ("раціо"), як на мене, звучить ще більш штучно, аніж реанімований авторами "ум".

7. В українській версії «Монадології», що зараз готується до друку, ми перекладатимемо vérités de Raisonnement як «істини раціонального розмірковування». (с. 34)

Цілком згодний – у тому числі й з огляду на смислову близькість (якщо я правильно відчув) Raisonnement до ingenium, розтлумаченого мною як "здатність міркування" (див. вище).

8. Animaux у нас перекладають як «тварини», проте українське «тварина» зовсім не вказує на âme, «душу», вочевидь присутню у французькому animal. Варіант «одушевлена істота» чудово передає однокореневість animal і âme, проте не підкреслює саме специфіки «тварин»: до одушевлених істот належать також і люди. (…) Проте animaux – не лише тварини, але й люди, bêtes – лише тварини.

Або я щось не зрозумів, або друга ремарка (після пропуску в цитаті) суперечить першій – і водночас підтверджує цілковиту доречність перекладу animaux як "одушевлені істоти", а bêtes – як "тварини". За наявності цього очевидного рішення, я б і тут рекомендував скористатися старим добрим принципом "від добра добра не шукають".

9. Але навіщо казати (у більшості випадків) «ефект», якщо вже є «наслідок»? Втім, «наслідок» краще зарезервувати за consequence, бо обидва ці терміни широко використовують у логіці (відтак cause et conséquence – «причина і наслідок»). (…) Отже, ми пропонуємо перекладати effectus не як «дія», а як «здійсненість».

Вважаю і це надмірним ускладненням, яке у ряді випадків не буде сприяти розумінню перекладених західних філософських текстів, а лише заплутуватиме читача. Наприклад:

(1) Спіноза, "Етика", аксіома 3: "Ex data causa determinata necessario sequitur effectus et contra si nulla detur determinata causa, impossibile est ut effectus sequatur". В українській версії очевидно має бути: "З даної визначеної причини необхідно випливає наслідок, і навпаки, якщо не дана жодна визначена причина, неможливо, щоб далі наставав наслідок". Мені видалося б надзвичайно штучним замість цього писати "З даної визначеної причини необхідно випливає здійсненість, і навпаки, якщо не дана жодна визначена причина, неможливо, щоб далі наставала здійсненість".

Аналогічно в наступній (четвертій) аксіомі: "Effectus cognitio a cognitione causæ dependet et eandem involvit" – "пізнання наслідку (а не "здійсненості"!) залежить від пізнання причини і містить його у собі".

(2) Кант, шостий розділ вступу до другого видання "Критики чистого розуму": "dem synthetischen Satze der Verknüpfung der Wirkung mit ihren Ursachen (Principium causalitatis)". В українській версії мусить бути "синтетичне положення з‘єднання…" і (попри переклад Ігоря Бурковського) не "діяння з (його) причиною", і (попри обговорювану тут версію) не "здійсненості з її причиною", а знов-таки, цілком очевидно, "наслідку з його причиною", що й підтверджується негайним і недвозначним вказуванням Канта на "принцип каузальності" (себто, причинно-наслідковий зв‘язок, а не якийсь-то там "причинно-здійсненнісний"). Подальші коментарі до цього останнього прикладу див. у моїй останній монографії, с. 204-205.

10. Відповідно сause efficiente, відповідник Аристотелевого «початку руху» (Метафізика І, 3, 983а; причому «рух» тут слід розуміти як перехід від можливості до дійсності, власне «здійснення»), постає як «здійснювальна причина».

А отут я згодний: cause efficiente – це "здійснювальна причина", бо казати "наслідкова причина" було б так само неприродно, як і, навпаки, замінювати в усіх випадках effectus на "здійснення" або "здійсненість".

11. Цей процес набуває кульмінації у феноменології Гусерля, для якого усвідомлюване і є єдиною реальністю.

Це зауваження "в сторону", але навряд чи можна казати таке про Гуссерля. Достатньо згадати його тезу на початку "Ідей до чистої феноменології та феноменологічної філософії", що "чиста феноменологія" є "наукою про сутності", на відміну від психології, яка є "наукою про реальності" і, разом з іншими науками, описує просторово-часовий світ як "omnitudo relatitatis". Феноменологія ж вивчає "трансцендентально редуковані" феномени, які у Гуссерля якраз очищені від усього, що "надає їм реальність" – себто, усього, що "вписує" їх у щойно згаданий (просторово-часовий) реальний світ. Відтак, "реальністю" для Гуссерля (принаймні у цьому періоді його творчості) є не "усвідомлюване", а якраз навпаки, той зовнішній світ, що його "нормальна настанова" постулює поза межами усвідомлюваного.

12. По-перше, imagination ми перекладатимемо як «виображення», замість традиційного варіанту «уява». Інакше неминуча плутанина цих двох важливих і різних термінів. Відповідно, «уявляти» в нашому перекладі, це однозначно représenter, а не imaginer («виображувати»).

По-друге, нині активно вживають термін «репрезентація». Визнаючи його імовірну доречність у певних сюжетах, ми все ж у цьому тексті скрізь вживали «уявлення», оскільки вважаємо, що такий варіант перекладу дає змогу цілком задовільно відтворити всі значення Ляйбніцевого терміна.

Не можу не піддати сумніву і цей варіант як надмірно штучний. Переклад imagination як "уява" є сталим і очікуваним; водночас, автори не запропонували жодного скільки-небудь логічного аргументу проти настільки ж очікуваного відтворення representation як "репрезентація".

* * *

На завершення, наведу декілька фрагментів запропонованого авторами перекладу із моїми альтернативами в дусі висловлених вище зауважень:

Оригінальний текст	Переклад П.Бартусяка	Мій варіант
et les substances simples, les vies, les âmes, les esprits sont des unités.	прості ж субстанції – життя, душі, уми – єдностями.	прості ж субстанції – життя, душі, духи – єдностями.
C’est aussi ce qui a fait croire aux mêmes cartésiens que les seuls esprits sont des monades	Це й примусило тих самих картезіанців гадати, що монадами є лише уми	Також (саме) це й примусило тих-таки картезіанців вважати, що лише духи є монадами
Il y a une liaison dans les perceptions des animaux qui a quelque ressemblance avec la raison, mais elle n’est fondée que dans la mémoire des faits ou effets, et nullement dans la connaissance des causes.	Сприйняттям тварин властивий зв'язок, дещо подібний до раціо, проте ґрунтовано його лише на фактах або здійсненостях і жодним чином на пізнанні причин.	У сприйняттях тварин існує зв'язок, дещо подібний до розуму, але він заснований лише на згадуванні фактів чи наслідків, і жодним чином не на пізнанні причин.
Il n’y a qu’un astronome qui le prévoie par raison	Лише астроном передбачає це з раціо	Лише астроном передбачає це за допомогою розуму
Les animaux, où ces conséquences ne se remarquent point, sont appelés bêtes ; mais ceux qui connaissent ces vérités nécessaires sont proprement ceux qu’on appelle animaux raisonnables, et leurs âmes sont appelées esprits.	Тварин, у яких цих висновки зовсім не спостережено, звуть скотами; тих же, що знають ці необхідні істини, звуть, власне, тваринами, обдарованими раціо, а їхні душі – умами.	Одушевлені істоти, у яких цих висновки зовсім не спостережено, звуться тваринами; але ті, що знають ці необхідні істини – це, власне, ті, що звуться розумними істотами, а їхні душі – духами.
Il est vrai que les âmes des animaux spermatiques humains ne sont point raisonnables, et ne le deviennent que lorsque la conception détermine ces animaux à la nature humaine.	Щоправда, душі насінних тварин людини не обдаровані раціо і стають такими лише коли зачаття призначить цих тварин до людської природи.	Щоправда, душі одушевлених істот у людському сім‘ї [або: у людській спермі] зовсім не є розумними, і не стають такими, доки зачаття не призначить ці (одушевлені) істоти до людської природи.
Pour ce qui est de l’âme raisonnable ou de l’esprit, il y a quelque chose de plus que dans les monades, ou même dans les simples âmes. Il n’est pas seulement un miroir de l’univers des créatures, mais encore une image de la divinité.	Стосовно ж душі, обдарованої раціо, або уму, то в ній є дещо більше, ніж у монадах чи навіть у простих душах. Ум є не лише дзеркалом світу створінь, але й образом божества.	Щодо того, що є в розумній душі або дусі, то тут є дещо більше, ніж в монадах чи навіть у простих душах. Це не лише віддзеркалення світу створінь, але також і образ божества.
C’est pourquoi tous les esprits, soit des hommes, soit des génies, entrant en vertu de la raison et des vérités éternelles dans une espèce de société avec Dieu sont des membres de la cité de Dieu	Ось чому всі уми – чи то людей, чи то геніїв – завдяки раціо й вічним істинам входячи у певний вид суспільства із Богом, є членами граду Божого	Ось чому всі духи, чи то людські, чи то (духи) геніїв, завдяки розуму та вічним істинам входячи у певний вид суспільства із Богом, є членами граду Божого

Знов-таки, кількість альтернативних прикладів можна було б множити й надалі (в граничному разі – аж до створення повного альтернативного перекладу), але принципи застосованого мною підходу, гадаю, вже достатньо проілюстровані, аби виносити їх, своєю чергою, на подальше обговорення філософської громади.

Чи виграють мої варіанти перекладу у зрозумілості більше, ніж втрачають у щільності термінологічної відповідності – це питання я з радістю залишаю для подальшої полеміки.

© Олексій Панич, 2008

м. Донецьк